Щира дружба пов’язувала Заслуженого працівника культури УРСР, знаного історика, творця сільського народного музею, одного із відкривачів трагедії в урочищі «Зелена Брама», вчителя-методиста, колишнього вчителя Підвисоцької середньої школи Фартушняка Дмитра Івановича з видатним педагогом, директором Павлиської середньої школи Онуфріївського району Василем Олександровичем Сухомлинським. Познайомились вони на Всесоюзному з’їзді вчителів у Москві влітку 1968 року. З того часу розпочалося листування та творче спілкування двох непересічних особистостей. У листах до Дмитра Івановича, які збереглися в родині Фартушняків, Василь Олександрович Сухомлинський з теплотою згадує ці незабутні дні.
Ви просто не уявляєте собі до кінця, дорогий
Дмитро Іванович, як потрібні зараз нашому селу культурні, справді освічені
люди. Адже багато, дуже багато у нас є, на жаль, людей низької культури. Про справді освічених
людей про людей високої ерудиції великого духовного багатства треба говорити,
писати, розповідати вчительству.
( Лист від 05.05.1969 року)
***
Дуже, дуже радий що познайомився з Вами. Кожна
нова хороша людина, яку зустрічаєш на шляху життя – це нова радість і нова
краса. Я поважаю в Вас невтомного трудівника, жадобу до знань, повнокровне,
багате духовне життя. Саме таким мені уявляється ідеал учителя.
(Лист від 25.08.1968 року)
***
Сухомлинський
ділиться своїми роздумами з колегою-однодумцем щодо болючих освітні
проблем, виховання підростаючого покоління.
Древні говорили: якщо хочеш погубити людину,
дай їй все що їй захочеться. Саме так часто й буває в багатьох сім’ях. Дітям і
підліткам дається все що їм захочеться,бажання перетворюються в примхи, потреби
спотворюються, і в той же час ніхто не
цікавиться тим, що діється в душі дитини, - часто буває так що людина живе
серед людей як у пустині. Не формування почуття обов’язку – ось у чому
величезна біда.
(Лист від 04.01.1969 року)
***
З ініціативи Василя Олександровича (стаття про
Фартушняка Д.І. в «Комсомольской правде») у Підвисоке приїздить кореспондент
«Учительской газеты» з Москви, щоб розповісти про духовне багатство, знання ,
ерудицію та кругозір сільського історика.
«Це -
чудова людина. Перед ним скидають шапки всі: від сивочолого дідуся до
маленької дитини, шануючи в цій людині небачене, без перебільшення, дивовижне
багатство знань. Дмитро Іванович вивчив тисячі першоджерел з історії нашої
Батьківщини і зарубіжних країн. Живучи в селі, він самостійно вивчив дев’ять
іноземних мов. Уроки історії для його вихованців стали справжнім святом. Ті,
хто закінчив школу у Дмитра Івановича, на все життя винесли з її стін жадобу до
знань. Така людина випромінює радість пізнання, щастя насиченого життя» .
***
У листах двох учителів – думки про прочитані
статті, нові художні твори, події в житті країни, школи.
Поділяю
Ваше захоплення творами Сент-Екзюпері. Найдорожче для мене в його творчості –
це радість бачення світу, радість людяності, прагнення до відкриття в людині
все нових і нових багатств. «Людина хоче бути прирученою…» - який глибокий
зміст в цих словах (це, здається, з казки про маленького принца). Дуже прошу
Вас, якщо Вам зустрінеться щось нове Сент-Екзюпері, купуйте й для мене,
присилайте мені. Я теж матиму це на увазі і робитиму так.
(Лист від 25.08.1968 року)
***
Василь Олександрович розповідає колезі про
свої творчі плани, про публікації.
Скоро в Москві вийде моя велика книга
«Павлышская средняя школа» (изд. «Просвещение»). Я, звичайно, вишлю Вам один
примірник. Але хотілося, щоб у Вас в селі вчителі мали хоча б кілька
примірників. Навряд, щоб книга дійшла до сіл. Я раджу виписати кілька
примірників…
У №9 журналу «Юность» буде опубліковано мою
статтю « Моя педагогическая вера». Хотілося б, щоб Ви прочитали цю статтю.
(Лист
від 25.08.1968 року)
У книзі відгуків Підвисоцького краєзнавчого
музею є особливий запис, зроблений 4 квітня 1997 року відомим краєзнавцем,
літературознавцем Леонідом Васильовичем Куценком: «Світ усе життя тримався на
ентузіастах та фанатах своєї справи». Обов’язок нині живущих – пам’ятати
ентузіастів, самородків і патріотів, Учителів, які своє життя і свою діяльність
присвятили найпрекраснішому і най важливішому – вихованню підростаючого
покоління.
